Зимові вечори довгі, а польові роботи кінцеві. Погода в Середні віки нечасто сприяла тому, щоб дуже вже часто бувати в гостях. А якщо люди і збиралися десь на свята або сутінкували у будинку, їм треба було чимось розважитися.
Важливою складовою таких розваг були, зрозуміло, казки, в тому числі страшні, історії та ворожіння, яке, звичайно, забороняла церква. Але … не тільки. Дорослі люди Середніх віків, загартовані боротьбою за виживання, гралися. Так-так, грались.
Серед ігор знаті великою популярністю користувалися шахи, а серед усіх верств населення – кості. Шахи виготовлялися і з дерева, і з дорогоцінних металів – все залежало тільки від добробуту власника. Відомий і ще один варіант настільної гри, схожої на шахи, особливо популярний в Скандинавії – хнетафл або тавлії.
Крім того, дорослі не гребували грою в хованки і грою в м’яч. Але бували і складніші ігри, і такі, які годилися для довгого холодного вечора під дахом оселі.
Король, що не править
Серед присутніх, що вирішили пограти, обиралися «король» і «королева», які починали обходити інших учасників гри і задавати кожному питання. Яке б питання не було задане, на нього потрібно було відповісти чесно.
У свою чергу, учасники могли задавати питання королю і королеві, і відповідати теж належало чесно.
Сповідник
«Сповідник» – це варіант попередньої гри. Грали в цю гру переважно дівчата, з яких одна брала на себе роль «сповідника», і тоді кожна з решти дівчат повинна була назвати їй ім’я свого сердечного друга.
Святий Куїнь
Один з групи гравців призначався «святим». Інші гравці підходили до нього по черзі, ставали на коліна і «приносили дари». «Святий» повинен був всіма силами намагатися розсмішити того, хто стояв перед ним на колінах. Для цього дозволялося використовувати гримаси і жести, але не слова.
Якщо розсмішити гравця вдавалося, йому доводилося виконати якесь завдання «святого».
Люди завжди залишаються людьми. Якщо вдуматися, то ми мало чим відрізняємося від наших предків – ось тільки у нас завжди під рукою комп’ютер і пасьянс «косинка».